Троянда була відома в стародавньому Вавилоні і отримала особливе поширення в Персії (тепер Іран), де вирощувалася у величезній кількості.У всіх народів свої оповіді: у росіян — билини про богатирів, у фінів — «Калевала», у естонців — «Син Калева», у французів — «Пісня про Роланда». До таких створінь народного епосу належать і давньогрецькі поеми «Іліада» і «Одіссея», а в іранців — «Гюль Наме» — книга, що прославляє троянду.[1]Перські поети Гафіз та Сааді називають свою країну «Гюлістан» — «Сад троянд» («Гюль» — «троянда»)[1].Поет Сааді в книзі «Квітник троянд» («Гюлістан») писав у 1258 році:«Чуєш, як всюди весною лунає лише солодкий шепіт радості і любові: це шелест солов'я, що читає книги троянд!»Інший поет Хафіз (XIV століття) також оспівував троянду у своїх віршах:«Не мало цей сад ростить чарівних троянд, Але тих, хто їх бере, шипи язвлять до сліз».
Види троянд:
Троянди флорибунда отримали свою назву від слова "рясно". У цю групу входять сорти з великими суцвіттями, практично безперервного цвітіння, за розмірами і формою квітки нагадують чайно-гібридні. Від поліантових вони успадкували хорошу стійкість до хвороб і високу зимостійкість.
Вони поступаються чайно-гібридним за елегантністю, але перевершують тривалістю цвітіння, яке є майже безперервним протягом літа і осені. Вони також більш надійні в середній смузі, за ними легше доглядати. Особливість троянд флорибунда полягає в тому, що квітки на пагонах розташовані не поодинці, а в суцвіттях, іноді по кілька десятків штук. Важко придумати кращу прикрасу для саду! Нещодавно з групи флорибунда виділили ще дві групи кущових троянд з суцвіттями: грандіфлора, куди увійшли великі сорти, і патіо – ті, які дещо дрібніші. Існують і зовсім дрібні багатоквіткові троянди – поліантові. Свого часу троянди флорибунда були отримані від схрещування поліантових троянд з чайно-гібридними.
Історія троянд садової групи флорибунда пов'язана з ім'ям датського селекціонера Поульсена, який шляхом схрещування чайно-гібридних і поліантових троянд отримав сорти, які успадкували переваги батьків. В процесі подальшої гібридизації та відбору з'явилися численні культивари, які за своїми характеристиками не вкладалися в рамки відомих на той час груп. Тому в середині минулого століття виділили нову групу і назвали її флорибунда (Floribunda) – "рясно".
Наприкінці 70-х рр. минулого століття, після введення в деяких державах національних класифікацій, троянди флорибунда в одних країнах зберегли свою назву, а в інших – стали називатися "кущові троянди з суцвіттями", "гібридно-поліантовими" і навіть "клумбові троянди".
Отже, в цю групу входять сорти з великими суцвіттями, практично безперервного цвітіння, за розмірами і формою квітки, а також за широкою гамою забарвлень вони нагадують чайно-гібридні. Від поліантових вони успадкували хорошу стійкість до хвороб і високу зимостійкість. Популярність троянд флорибунда зросла з появою нових рясних сортів, які практично не поступаються за красою, елегантністю і ароматом квітам чайно-гібридних сортів. В останні роки в цій групі з'явилося багато культиварів, відмітні ознаки яких – низькорослість і дрібнолистність. Такі троянди одні селекційні фірми виділяють в підгрупу всередині троянд флорибунда, в інших же вони фігурують як троянди патіо.
Завдяки своїм перевагам (тривала декоративність, велика кількість забарвлень і ароматичних відтінків, чудова якість квітів у деяких сучасних сортів, невибагливість, висока зимостійкість) троянди групи флорибунда дуже популярні. Висаджують їх у квіткових масивах, уздовж садових доріжок, біля бордюрів, односортних групами, з них можна створювати внутрішні невисокі огорожі. Води прекрасні і в штамбовій формі, особливо ароматні культивари. Деякі сорти використовують для вигонки і кімнатної культури.
Виведення цих троянд стало сенсацією XX століття. У 1924 р. від схрещування поліантових троянд з чайно-гібридним датським оригінатором Паульсеном були отримані гібридно-поліантові троянди, які дуже вдало поєднували ознаки батьківських рослин. З поліантовими вони були схожі за характером суцвіття і стійкості. Квітки ж були більшими і формою часом нагадували чайно-гібридні. Численні сорти нової групи стали дуже популярні.
Від повторних схрещувань гібридно-поліантових з чайно-гібридними і мускусними трояндами виникли сорти, об'єднані в групу флорибунда. Надалі в неї увійшли всі сорти, квітки яких займають проміжне положення між поліантовими і чайно-гібридними, включаючи і колишні гібридно-поліантові. У підсумку в цій групі можна зустріти і низькі бордюрні сорти (40 см), і середньорослі (60-80 см), і високі (1 м і більше).
Троянди флорибунда мають величезну різноманітність забарвлень. За яскравістю вони іноді перевершують чайно-гібридні. Їхні квіти можуть бути прості, напівмахрові і сильномахрові, за формою – від плоских чашовидних до найдосконаліших келихоподібних. За розмірами (4-8 см) вони зазвичай менші, ніж у чайно-гібридних, а головне, зібрані в суцвіття різної величини. Запах, який був відсутній у перших сортів цього типу, зараз став важливою властивістю групи. Цвітуть троянди флорибунда дуже рясно і триваліше, ніж чайно-гібридні. У більшості відрізняються гарною зимостійкістю і стійкістю до хвороб. В озелененні їм безсумнівно, належить перше місце.
Найбільш загальновідомі види троянд флорибунда – «Кордес Зондермельдунг», «Ален», «Анна Уіткрофт», «Файр Кінг», «Еуропеана», «Шнеевітхен», «Чарлстон».
Численні сорти плетистих троянд можна розділити на два типи.
Троянди Rambler з тонкими повзучими або спадаючими стеблами, які вимагають опори. Дрібні квіти, зібрані у великі суцвіття, з'являються тільки на торішніх пагонах. Цвітуть троянди лише один раз – у липні, але довго і рясно. В інший же час це ажурні зелені шпалери.
Троянди Climber – результат схрещування троянд Rambler з чайно-гібридними і флорибунда. У них товсті сильні пагони, які, виростаючи на 3-4 м, потребують не стільки опори, скільки напрямку. У цих троянд великі квіти, що розпускаються все літо і осінь – до морозів. До того ж вони менше схильні до хвороб.
У природі існує безліч плетистих видів – листопадних, вічнозелених і напіввічнозелених. У каталогах трояндових фірм види зазвичай фігурують разом зі своїми гібридами (Species & Нуbrids). Кращі плетисті види знайшли застосування в декоративному садівництві та для вертикального озеленення, і для селекційних цілей. Це троянда мультифлора, або троянда багатоквіткова (Rosa multiflora); троянда віхура (R. wichurana); троянда семпервіренс або троянда вічнозелена (R. sempervirens); троянда сетігера або троянда прерій (R. setigera). Вони стали родоначальниками цілих садових груп.
Плетисті троянди – мають повзучі або пониклі стебла, котрі потребують опори. Їх довжина може досягати 5-6 м. Квіти як правило великі, зібрані в суцвіття. В саду їх використовують як живу огорожу, для прикраси альтанок, арок, або стін будинку.
1. Плетистими ботаніки називають всі троянди, що утворюють довгі плетеподібні пагони. Справжніх в’юнких ліан серед троянд немає. Але є безліч видів і форм, які, чіпляючись своїми колючками за дерева та інші опори, здатні підніматися на значну висоту. Без опор вони повзуть по урвищах і схилах.
2. Серед сортових плетистих троянд особливе місце займають клаймінги (англ., climbing). Це сорти, які були виведені в кущовий формі. Багато клаймінгів виникло спонтанно, але вони виявилися настільки гарними, що їх «плетистість» була закріплена в культурі селекційними методами. Такі культивари є майже у всіх садових групах кущових троянд. Однак вони менш зимостійкі, ніж вихідні сорти. Крім того, клаймінги сортів, що цвітуть повторно, нерідко цвітуть однократно, особливо в середній смузі і на півночі.
Троянди шраби
Це дуже велика група троянд – тут є великі кущі і невисокі, схожі на флорибунда, прямостоячі і розлогі, простенькі, схожі на шипшини і з розкішними густомахровими квітами. Сюди належать і знамениті остиновські троянди. Шраби як правило більш витривалі ніж чайно-гібридні троянди і флорибунда, але цвітуть менш рясно, тому що багато сил витрачається на формування високого красивого куща.
Окремо варто розповісти про канадські троянди, виведених міністерством сільського господарства Канади спеціально для холодного клімату. Ці троянди з'явилися у нас недавно, але, зрозуміло, викликали великий інтерес – адже так хочеться не мучитися щоосені з пригинанням і накриванням троянд, а навесні виявляти деякі з них змерзлими або підпрілимі. Троянди серій Parkland і Explorer вимагають мінімального догляду, стійкі до захворювань, виносять до -35 оC, цвітуть протягом усього літа і вимагають мінімальної обрізки.
Англійська назва групи Shrub (в перекладі - чагарник) була умовною і надзвичайно невдалою. Адже всі троянди відносяться до чагарникових рослин. В даному випадку відбулося змішання двох понять, що викликало велику плутанину в неангломовних країнах. Справа в тому, що слово Shrub – це «чагарник» або «кущ» незалежно від їх розміру, а ось загальноприйнятий у декоративному садівництві Англії та США термін Shrub Roses означає не «чагарникові троянди», а всі культивари, що утворюють високі сильні кущі. При описі ж менш рослих сортів (чайно-гібридних, флорибунда і т.п.) англійці використовують слово «bush». У ці тонкощі варто було б вникнути тим перекладачам науково-популярної літератури, які нагородили нас такими перлами ботанічної класифікації, як «чагарникові», «кущові» і «кущуваті» троянди, не кажучи вже про «клумбові». У подібних випадках назва не перекладається, а дається його транслітерація.
У результаті, щоб уникнути плутанини все світове співтовариство стало називати цю групу Modern Shrub, вказуючи тим самим хоча б на сучасне походження сортів, оскільки інші параметри їх значною мірою варіюють.
Спочатку сюди були дійсно віднесені троянди із сильним, об'ємним ростом. Велика їх частина мала пишні суцвіття, рясне і тривале цвітіння (іноді однократне), гарну зимостійкість. З відомих сортів колишніх років це «Берлін», «Елмсхорн», «Фріц Нобіс», «Фрау А. Вайдлінг». Ряд сортів залежно від обрізки і підв'язки до опор можна було вирощувати як плетисті або як кущові.
Але дуже скоро група Modern Shrub стала притулком для всіх нових сортів, які не могли бути віднесені за своїми якостями до інших садових груп. Зокрема, сюди увійшли багато популярних сортів наступних років («Фері», «Флауер Карпет», «Сі Фоум», «Сума» та ін.). В результаті сьогодні давати характеристику біологічних та декоративних властивостей цієї «збірної» ніхто й не береться.
Виведення численних сортів троянд, які вкривають ґрунт, поки не спричинило за собою появу нової класифікаційної групи троянд. У дану категорію включають сорти мініатюрних троянд, гібриди троянди ругоза («Дагмар Хаструп»), флорибунда («Естерді») та ін.
До групи Modern Shrub належать і так звані англійські троянди, виведені Девідом Остіном в результаті схрещування Французьких, Дамаських та інших троянд минулих століть з сучасними. Їх відмінна риса – старовинний тип квітки, яка поєднується з ароматом, ремонтантністю, витривалістю і іншими якостями, необхідними в наші дні. Такі шедеври Остіна, як «Абрахам Дарбі», «Клер Роз», «Грехем Томас», «Інгліш Гарден» і десятки інших, здійснили справжній фурор в 80-90-х роках XX століття. Каталоги розплідників стали виділяти цю модну серію як окрему групу. Але ці рекламні ходи не міняють ботанічної класифікації. Троянди Д. Остіна самі англійці відносять до Modern Shrub.
Мода на старовинні квіти, покликала до життя чимало новинок від різних селекціонерів: і серед чайно-гібридних, і серед флорибунда, і серед плетистих троянд. Тому сьогодні у фахівців існує ходовий вислів «англійський тип квітки».
Англійські троянди (англ. English Rose) група сортів троянд створених в останній чверті XX століття англійським селекціонером Девідом Остіном. Більша частина сортів відноситься до класу Шраби.
Англійські троянди отримані в результаті схрещування французької, дамаської, бурбонської та інших троянд з сучасними сортами чайно-гібридних троянд і троянд класу флорибунда.
Англійські троянди відрізняються від інших сучасних сортів формою квітки і будовою куща. Вони поєднують в собі переваги старовинних сортів троянд (гармонійну форму куща, різноманітність ароматів квіток) зі стійкістю до хвороб, різноманітністю відтінків і добре вираженим повторним або безперервним цвітінням властивим сучасним сортам чайно-гібридних троянд і троянд класу флорибунда.
Англійські троянди поєднують в собі кущову манеру і аромат старовинних шипшин, великі махрові квіти і велику палітру забарвлень сучасних чайних гібридів, а також рясне безперервне цвітіння троянд флорибунда.
Сорти
«Benjamin Britten», «Charlotte», «Claire Austin», «Gentle Hermione», «Grace», «Graham Thomas», «Jubilee Celebration», «Lady Emma Hamilton», «Princess Alexandra of Kent», «Summer Song», «William Shakespeare 2000».
Англійські види троянд Девіда Остіна відрізняються надійністю, стійкістю росту, протистоянням до несприятливих умов навколишнього середовища, рясним і тривалим цвітінням і універсальністю використання. При цьому багато-які з них вимагають мінімальної уваги садівника.
Тіньовитривалі троянди
Тіньовитривалі сорти англійських троянд можуть висаджуватися на місцях освітлених прямим сонячним світлом 4-5 годин на день.
З класу Шраби такими сортами є: «A Shropshire Lad», «Crocus Rose», «Crown Princess Margareta», «Gertrude Jekyll», «Golden Celebration», «Harlow Carr», «Hyde Hall»,«Queen of Sweden», «James Galway», «Rosemoor», «Teasing Georgia», «The Generous Gardener», «Wild Edric», «Wildeve».
З плетистих троянд: «A Shropshire Lad Climbing», «St. Swithun Climbing», «Teasing Georgia Climbing», «Tess of the d'Urbervilles Climbing», «The Generous Gardener Climbing», «The Pilgrim Climbing».
Селекціонери виділяють кілька основних форм махрових квіток Англійських троянд: помпон, дрібна чаша, глибока чаша, відкрита чаша, розетка, хрестоподібна розетка і вигнута назад. Англійські троянди вражають уяву кількістю згорнутих пелюсток у квітці, які створюють оксамитовий ефект і приголомшливу гру світла й тіні. У гармонійній чашовидній квітці сорту Teasing Georgia близько 110 пелюсток, а в хрестоподібно-розетковій чудового сорту William Shakespeare 2000 – близько 120.
Поліантові троянди
Поліантові – означає, багатоквіткові. Друга назва поліантових троянд – багатоквіткові, тому що протягом усього літа і в першій половині осені невисокі рожеві кущі густо покриваються численними дрібними квітами, зібраними у великі суцвіття. Ще на початку XX століття сорти поліантових троянд, отриманих в результаті схрещування двох східних красунь – японської троянди мультифлора і китайської троянди, не мали конкурентів. В даний час їх замінили більш ефектні і витривалі нащадки – троянди флорибунда.
Поліантові троянди – це троянди невисокого зросту, що з'явилися в результаті схрещування дикої багатоквіткової троянди і чайної (індійської), а так само інших троянд здатних до повторного цвітіння.
Виведені в останній третині XIX ст. шляхом схрещування троянди багатоквіткової (R. multiflora) з трояндою китайською (R. chinensis). До речі, перші сорти, популярні в XIX в., «Пакеретт» і «Міньонетт» – були отримані тим же генієм Гійо у Франції в 1875-1880 рр..
Квіти поліантових троянд дрібні (3-4 см), іноді пахучі, від немахрових до сильно махрових, у великих щитоподібних суцвіттях. Сорти зазвичай рожеві або червоні, рідше білі (але не жовті). Листки дрібні. Кущі можуть бути низькими (30-40 см) або високими (60 см), але завжди густі, гіллясті. Цвітіння дуже рясне, безперервне до пізньої осені.
Більш зимостійкі, ніж чайно-гібридні, стійкі до надмірної вогкості, грибкових хвороб. Легко розмножуються укоріненням зелених живців. Добре ростуть і цвітуть у відкритому ґрунті.
Після бурхливого поширення троянд флорибунда поліантові троянди дещо втратили своє значення, але продовжують широко застосовуватися в горшковій культурі під склом, у кімнатах і зимових садах. Однак багато старих озеленювачів з ностальгією згадують такі безпроблемні сорти, як «Оранж Тріумф», «Дік Костер Фульгенс», «де Рейтер Хералд».
Гібриди виявилися низькорослими – висотою 35-40 см, зимостійкими, багато- і дрібноквітковими, що володіють цінними властивостями – здатністю до рясного, тривалого, майже безперервного цвітіння. Квіти бувають червоні, помаранчеві, рожеві, білі, як правило, без аромату. Їх використовують для створення барвистих бордюрів і групових посадок.
